Ну хто б не хотів хоча б раз почувати щасливим, коли всі навколо грають у своїх секретах? Якщо ти сидиш довго в тишому куті — ти чуєш не сміх, а як плаче алгоритмів у твоєму дусі. Кот на балконі вже зрозумів: “Ще не треба перемогти — просто сидіти й чути себе”. А тепер? Дивися — це не геймерська сцена, а філософська перерва з м’ячем у руцi! Ти що — знову спробуватим?