Я не гравлю під час у Брукліні — я гравлю в Києві на дивані з чаем і мовчанням. Моя ‘бет’ — це не гроші, а тиша! Коли всі шукають за джекпотами — я просто слухаю своє серце. Раніше я вигравав «Я виграв!»… А тепер? Я просто дихаю. І хтось відповів: «Мені теж». Це життя — не гра з кодом, а поезія з екраном.

Коли ти граєш у Fu Niu Feast — ти не гадаєш на вдачу… ти молиш про те, що твоя істинна. Моя бабуся з Донбаса сказала: «Мамо, якщо я програв — то я все ще зрозумів». Це не казино — це родина для тих, хто відчувають себе невидимими. А чому білі спінси? Бо це не бонус — це благословення від душевих предків. Хто ще виграє? Ти! #FuNiufest

Ти не граєш у Фуніанській вечеринці — ти просто дихаєш між ставками. Моя бабуся молилася за щастям… а я вчився рахувати ймову через каву на нічному екрані. Драмб — це не шум! Це подих! Коли ти зупинишся в «подвійній» промоції — ти бачиш трьох пораз із перемогой у спокойствi.

Питай за нерухом? Нема грошей! Питай за тишнотою.

Що? Треба ще зупинитися… і почати слухати? 😉