کیا آپ نے فوشی کے کھیل میں خوشحال بننے کا ادعا کیا؟

Граю у Фуші? Ні, я просто дивлюся від світла на екрані — як хлопоти в морозній ночі з саксофоном мами та алгоритмами тата. Кожна рука на столі — це не гра, а конфесія: “Менi треба цеє чувство цiлості”… Але замість щастя — тиша. Система не нагороджує навички — вона нагороджує тишноту. Коли логував останні 10 рук? Не слiдуй за трендом… сиди й дихай. Без чарм — лише обряди у пiвнi свiтлi.

Je jouais à être heureux en jouant à Fushi… mais j’ai juste essayé de ne pas mourir d’ennui. Mon papa calculait le risque comme un dé et ma mère chantait la nostalgie au saxophone. Dans ce temple, chaque pari pèse plus lourd qu’un silence — et non, ce n’est pas du hasard : c’est une confession muette. Si tu as regardé ton dernier coup… tu savais que ce n’était pas un jeu. C’était te souvenir de qui tu étais avant que le bruit ne commence.

Et toi ? Tu as aussi triché pour sentir l’âme entière ? 🎮☕ #FushiGameExistentialisme