Тиха дівчина та гра у Фуксіу

Я сиджу за столом не через віру в удачу — а через слух. Ігри Фуксіу — не про шанси, а про ритм. Легкий стук фішок, тиша між раундами, світло, що розливається по костяках маджонгу, наче благовон у зимовому храмі — саме стратегія стає поезією.

Перемога — не в багато ставок, а в знати, коли зупинитись.

Дом не продає результати. Вона дає моменти: п’ять хвилин спокою пiсля трьох пораз. Пах ощо дощу на шовку пiсля програю. RNG не брехне; вона диха. А ми? Ми забуваємо переслiдувати привидiв, коли забуваємо дихати.

Нема «трендiв» — лише ехо.