Тихий архітектор радості

Я не шукав джекпотів. Коли сидів за столом — без стратегії — думав, що перемога — це випадковість. Але поволі виникло щось тихе: ритм терпеливості. Не у шумовому світлі чи кричущих бонусах, а в паузі між обертами — просторi, де намiр закладає корен. Гру я не бачив як машину для експлуатації, а як храм. Кожна рука стала медитацією. «Дракон» не був золотим символом — це була тиша після перемоги. Моя бюджет? Не фiксованi цифри — а вимiрянi у подихах: двадцять хвилин щодня, чай біля екрану. «Лунний храм» — це не місце, яке я вдвiдував пiд свята — це мiсце, де я навчився слухати. Не через перемоги чи скршоти онлайн — а через тишy. Справжня нагорода? Не монети, що розсипалися як конфетті — а яснiсть, коли ти вирiшив зупинитись. Я зупинив переслiдування «щасливих серй». Натом замiнив: що означає грати добре? Не скльки ти витрачаєш — а наскльки глибоко ти чуваєш. Сполучина не наповнена переможниками, що кричать на форумах. Вона наповнена людьми, що сидять тихо — спостергають, як свitло гасне у вечорност i смiються без потребностi перемогти. Ти не стаєш «королем фортуни», граючи бльше. Ти стаєш нею, обираючи менше.