Я думав, що виграв у баккараті… Насправді я перебудовував себе

Я думав, що перемога у баккараті — це контроль. Кожна нічна сесія була храмом — мигали червоні фонарі, луск карток нагадав, наче далекі барабани. Я випливаю патерни: три перемоги поспіль, потім подвоїв ставку. «Слідування тренду» — так їх називали. Але RNG не цікався про твою історію. Я не тут для стратегій чи статистики. Я тут тому, що однажди після нової втрати сидив самотнью — і помтив: спокойство стало моїм компасом. Платформа не давала менi вiдповiдей — вона дала менi простiр. Моя мати у Шанхаї навчила: «Щастя — гiсть; воно приходить і йде». Мiй батько у Ірландiє шептав: «Справжня перемога — знати, коли йти». Баккарат — не про те, щоб побити будину. Це про те, щоб почути свого подиху миськи меж раундами. Я приєднався до сполудного ключового сполуду минулого миська — не для того, щоб дiлитися перемогами, а щоб визнати, наскльки порожньою була стопка. Ми не граємо свit. Ми перебудовуємо його — тихенько, остережливо, один раз за раз.