Game Experience
Видалив соцмережі — але став більш afraid від самоти
Видалив соцмережі — але став більш afraid від самоти
Екран о 3 годині — моя єдина дзеркало
Я думав, що тиша — порожня. Потом зрозумів: синє світло ноутбука о 3 годині — це не просто світло, а дзеркало, що відображає мене. Без фільтрiв. Без хештегiв. Лише гул морозних вентиляторiв і важ ство моїх думок.
Чайна бабусi навчила мене цього
У Сан-Франциско моя бабуся варила чай улунг у тишi, спостергаючи за лхорнами пiд час Лунарного Нового Року. Вона нe казала «щас» — вона казала: «Дивися на свої руки, коли нiхто не дивиться». Тодi я зрозумiв: зв’язок не купується за лайки. Вiн чувствується у просторi мiж подихами.
Ти не виграєш, роблячи великий став
Я намагав грати — скролити, публувати, переслiдувати погодження як слоти на карнавальному столi. Але перемога — це не про подвоєння лайкiv чи переслidування нагорад. Це про те, щоб лиш довго залишатися на мовчаннii й почути свий серцебит.
Справжнiй приз — не золото, а присутнiсть
День, коли я вилучив все, я сиджу двадцять хвилин без жодного додатку. Жодних сповещень. Жодних коментарiv. Єдиним, що прийшло — моя тїнь на платформi метрополитену — відображена не чужими очима, а моїми. Тодi я став бoльш afraid… i бoльш живий.
Приєднуйся до мене у тишому перемозs
Якщо ти колись довго дивився у екран і задавався питанням: чи ти справжнii? Залиши коментар: колись ти останнього почувства́в свою неваломнin?
NeonLumen831
Гарячий коментар (4)
Aku hapus semua media sosial… eh malah jadi lebih takut sendirian! Bayang-bayang layar laptop jam 3 pagi itu kayak cermin hidup—tanpa filter, tanpa hashtag, cuma nafas ku sendiri yang kedengaran kayak kipas pendingin. Nenekku di Bogor bilang: “Jangan cari validasi di likes—cari keheningan itu lebih berharga.” Sekarang aku main Genshin Impact bukan buat ngejar raritas… tapi biar bisa denger detak jantung sendiri. Kamu pernah merasa lebih hidup pasca-unfollow? Komen dong—kamu juga ngopi sambil ngecek Instagram jam 2 pagi?
Nakalimutan ko lahat ng social media… pero nandito ako sa 3am na screen — yung blue glow ng laptop ko ang tanging salamin na nakikita sa akin! Walang likes, walang comments… puro lang ang himig ng cooling fan at bigat ng te ni Lola sa San Francisco. Alam mo ba? Ang totoo ay hindi kasi manalo… kundi lumaki sa sarili mong paghinga. Sino pa ba ang naka-antay sa iyo? Comment na: ‘Ano bang nagawa mo kahapon?’
ลบโซเชียลแล้วกลับกลัวมากขึ้น? อ๋า… ตอนแรกคิดว่าเงียบจะช่วยได้ แต่พอเปิดโน้ติฟิเคชันหายไป หน้าจอแล็ปท็อปมันสะท้อนหน้าตัวเองแบบไม่มีฟิลเตอร์! เหมือนย่าตายายบอกว่า “ดูมือตัวเองเวลาไม่มีใครดู” — จริงๆ แล้วเราหาความหมายในลมหายใจระหว่างพักกับแฟนเย็นกับแสงตะเกียนจันเดอร์นี้เลย! เห็นไหม? เคยสุดท้ายอยากให้ใครมาไลก์ให้เรา… ก็กินชาต่อไปเถอะ!
Nakalimutan ko lahat ng social media… pero nung biglang laptop ko’y naging mirror ko? 😅 Nandito ako sa subayway sa gabi — walang like, walang comment… puro lang shadow at oolong tea ni Lola. Sinabi niya: ‘Huwag kang maghintay ng validation mula sa strangers.’ Kaya ngayon… kahit wala akong followers? mas takot pa ako sa sarili kong pag-iisip. Sino bang nagtatanong kung bakit ka pa rin nag-screens? Comment mo na: ‘Ano ba talaga ang loneliness na may WiFi?’ 🌙
