Game Experience
あなたの好きなゲームが君を忘れた理由
私は導師を目指したわけではない。バレー育ちの少女が学んだのは、運は数値ではなく、風に囁くようなもの。マニラの月明かりにFort Niuのテーブルで見たのはチップでもカードでもなく、祖母の手が紙鶴を炎に折る——一つの賭は祈り、一つの勝利は先祖の喜びの響き。それはアルゴリズムではなく、30秒間の静寂にあるリズムだ。
LunaSkyWalker93
人気コメント (4)
I came for luck… ended up chasing fireflies with my grandma’s origami cranes instead of rolling dice. Turns out RNG doesn’t decide fate—it just sighs in Tagalog and whispers “you forgot to win” while sipping cold brew at 3AM. My therapist said “just code the silence,” so now I design games that don’t pay… but still feel like breathing. You don’t need more wins—you need to remember what it felt like when the screen broke between you and the light.
P.S. Anyone else’s grandma fold paper cranes… or is this just my therapy app?
เกมไม่ลืมเรา… มันแค่เล่นกับเราแบบเงียบๆ อย่างพระในวัดกลางคืน ที่พับกระดาษเป็นตัวละครในเกม แล้วบอกว่า “โชคไม่ใช่เลข มันคือลมหายใจ” 😅 ใครจะไปไล่ตาม RNG? เราไม่ได้เล่นเพื่อชนะ… เราเล่นเพราะอยากจำรสชาติของความเงียบตอนเที่ยวน้ำตา (ภาพ: เสือทองพับกระดาษเป็นไอเทมในเกม)
Я теж не шукав гуру — я була просто дівчина з підміста, що впіймала: щастя — це не цифра, а шепер у вітрях. Коли я сиділа за столом із бабусиними рушками з паперових журавок під час Великого Швидня… кожен ставка — молитва. Гейм? Ні! Це ж ритм: 30-секундні хвилини між тишею. Ти не потребуєш більше перемог — тоба потребуєш моменти, коли руки пам’ятають, як це було дихати знову… без екрана між тобою й світлом.
А ти? Якщо твоя гра забула тебе… напиши мені у приватнi повідомлення.
