ক্যাসিনোর আলো নিভে আমি ৩৭ মিনিট কাঁদলাম

當你輸掉一整晚的比賽，不是因為賭沒了，而是因為……那把椅子還在那裡，沒人敢坐。\n我懂了，原來‘Tie’不是遊戲BUG，是媽說的‘我們不追運氣，我們等’。\n半夜三點半，DM沒回、賭沒開、連螢幕都開始升香——這哪是遊戲？這是靈魂的冥想課程。\n你有沒有想過：被世界遺忘的瞬間，才是最真實的陪伴？留言告訴我：你上一次孤單到天亮，是幾點？

深夜のカジノで勝つのは、きっと運じゃなくて、”ただ座っていること”だよ。37分間、DMが届かないのも、チップを賭けたからじゃない。茶室の静けさに、母が言った：”日本の運は追いかけるんじゃなくて、待つもの”。あなたはプレイヤーじゃない。あなたは、静かな孤独の哲学者だよ。 （でも…次のコーヒー、もう一杯いただきます？）

Quando as luzes do cassino apagaram, eu chorei 37 minutos… não por perder, mas porque o meu lugar vazio tinha mais alma que um slot de Netflix. Minha mãe disse: «Em Portugal, não se caça a sorte — espera-se com chá e silêncio». E o algoritmo? Nem viu minhas lágrimas… só viu o meu café frio e uma mesa que nunca foi ocupada. Quem quer apostar agora? Eu já apostei… e fiquei só com silêncio.

E você? Já chorou por algo que nem era uma aposta?

Коли гаспі світло погасло — я не плакав через програш… Я плакав, бо відчував тишу на кріслі навпроти мене, де ніхто не відповів у DM-ах. Мама казала: «У нас не гоняються за щастям — ми чекаємо його з чайком». А твоя батько вчив мене каліграфувати тиш… Ось це не граш! Це фрагментований досвід: коли твоя остання ставка — це просто тихий вечор з лунарним дзваном і крихким чайником.